IЗ ЗБIРКИ У ПЕРШОМУ КЛАСI ГАЛОЧКА



Категории Оксана Iваненко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Галочка дуже не любить, коли мама розповiдає кому-небудь цю iсторiю, так що, будь ласка, коли побачите Галочку, не кажiть ïй, що ви щось знаєте. Це трапилось, коли Галя вперше прийшла в школу. Галi дуже хотiлося швидше до школи. Хоч вона й не зовсiм, але все-таки доросла — коли ходиш до школи. А маленькою нецiкаво бути. Тiльки старшi так думають, що малим добре. Сама нiкуди не ходи, одягай, що мама скаже, спати лягай рано, коли мама i тато ще й не думають спати, обов'язково обiдай i снiдай! Галя вже вирiшила, коли вона буде дорослою, супу i хлiба не ïсти нiколи, нiзащо (хiба що хлiб з варенням), нiколи не спати i щодня ходити в кiно. Ïï двоюрiдний братик Вовка, трошки старший, з нею цiлком згодний, тiльки вiн ще каже, що й слухатися нiкого не буде i взагалi робитиме все, що захоче. От Галi купили портфель, книжки, зошити, пера Пiонер i головне — пенал! — В школу я ходитиму сама! — заявила Галя. — Ти, мамо, тiльки перший день менi покажи, де школа. Вовка ж сам уже ходить! — Подивимося! — сказала мама. Так вона казала завжди, коли не хотiла сперечатися. Спочатку все було гаразд. Все було приготовлено звечора: повний портфель, коричнева форма, чорний фартушок, — все як належить, i, як належить всiм семирiчним, у цей день Галя прокинулась о шостiй годинi i вже не дала нiкому спати. Мама, як навмисне, повiльно одягається i, здається Галi, надто повiльно йде. Так i спiзнитися можна! Галочка поспiшає, Галочка iде горда, зовсiм як доросла, i в неï таке обличчя, що всi зустрiчнi бачать, що вона вперше йде до школи. От i школа — з великими вiкнами, великим двором. На дворi бiгають дiти, багато дiтей, бо це велика школа — десятирiчка — значить, цiлих десять класiв! Бачите, як багато! Ви думаєте, Галочка злякалася? Аж нiтрiшечки! Коли задзвонив дзвоник i молода чорнява вчителька покликала: Перший клас, до мене!, Галя майже зовсiм спокiйно по-бiгла до неï i навiть прошепотiла мамi: — Мамочко, ти не бiйся! Я буду добре вчитися i додому сама прийду! — Мене звуть Олена Пилипiвна, — сказала вчителька. — Я вас зараз построю, ми послухаємо, що скаже директор, i пiдемо у свiй клас. Коло Галочки поставили бiляву дiвчинку з сiрими великими очима. Вона зразу засмiялася до Галi i спитала: — Як тебе звуть? — Галочка Татарська! — I мене Галочка, тiльки Хижнякова! — зрадiла дiвчинка. — А отого чорненького хлопчика звуть Тiма, а оту, бачиш, на китаянку схожа, — Неля. Я вже всiх перепитала. Ти на китаянку теж схожа, тiльки не дуже, а на татарку зовсiм нi... Вона хотiла ще щось швидко розповiсти, та на Ґанок вийшов сивий старий директор з квiтами в руках i усмiхнувся привiтно дiтям. Усi, навiть десятикласники, враз замовкли. Вiн зразу сподобався Галочцi, i вона почала дивитися йому прямо в рот, — бува, чого не пропустити. — Ходiмо, дiти, до школи, почнемо новий навчальний рiк! — сказав вiн i, побачивши, як Галя дивиться на нього, потрiпав ÏÏ по голiвцi. — Хай першими йдуть маленькi, новачки. Хай вони полюблять нашу школу, вчаться добре, щоб бути робiтниками на заводах, будiвниками нових мiст, хорошими iнженерами, льотчиками. — А я хочу бути художником, — раптом сказала Галя голосно й серйозно. — I художниками, — пiдтвердив директор також серйозно, але всi дiти оглянулися на Галочку, — хто й зна чого! I Галя почервонiла. Галю посадили з бiленькою Галею, i вони дуже швидко подружилися, ïм знову захотiлося багато розказати одна однiй, але на уроцi було цiкаво слухати Олену Пилипiвну. А Олена Пилипiвна всiх розпитувала, хто де влiтку був, хто вмiє читати, якi книжки знає. Всiм хотiлося вiдповiдати, i всi говорили разом, а бiленька Галочка аж пiдстрибувала: — Я дуже люблю казки, ой, так люблю казки... Олена Пилипiвна всiм сказала, якщо хто хоче говорити, хай руку пiдведе, а то коли всi разом вiдповiдають — нiчого розiбрати не можна. Це Галi дуже сподобалося, i вона весь час пiдiймала руку, а пiд кiнець — обидвi руки, бо вона читала вже багато книжок i ïй хотiлося про всi розказати. Навiть було досадно, що задзвонив дзвоник i урок скiнчився. Дiти вибiгли в коридор i в велику залу. — Давайте грати в пiжмурки! — закричала Неля. Галя вирiшила заховатися вiд Галi Хижняковоï i Нелi i по бiгла в коридор лiворуч. От хороше в школi! — подумала Галочка. — I весело як, i дiтей багато, i аж нiтрошечки не страшно. Тут раптом задзвонив дзвоник, i вмить усi дiти розбiглися по класах. — А де ж мiй клас? — схопилася Галочка. Коридор такий великий i скрiзь однаковi дверi. — А чому ти не в класi? — проходячи коридором, спитала ïï якась учителька в пенсне, висока i, мабуть, строга, бо навiть i не подивилася на Галю. Галя знiяковiла i шмигнула в першi дверi. Але що це? В ïï класi стояли маленькi парти, якi ïй дуже сподобались, i за партою бiля вiкна ïï посадили з Галочкою бiленькою, а тут парт зовсiм не було. Тут стояли якiсь дивнi столи, i великi дiвчатка й хлопчики на них щось стругали i пиляли. Галочка швидше втекла i вiдчинила дверi поряд. Тут були парти, i взагалi це, напевне, ïï клас, але дiти не сидiли, а стояли навколо столу, i вчителька, тiльки зовсiм не Олена Пилипiвна, показувала ïм щось дуже цiкаве, бо дiти витягли шийки, як гусенята, щоб усе добре бачити. Галочка стала позад усiх на пальчики, витягнула теж шию i побачила на столi кумеднi пляшки, круглi й тоненькi, якiсь кульки й спиртiвку. Учителька взяла якусь срiбну кульку з полицi i пропустила ïï в кiльце, а потiм пiдiгрiла кульку на спиртiвцi, i вона вже не могла пройти в кiльце. Хоча це була та сама кулька! — Бачите, дiти, — казала вчителька, — вiд нагрiвання тiла розширюються, збiльшуються, а вiд холоду стискаються. Ач, цiкаво! — подумала Галочка. — Прийду додому i обов'язково посаджу на батарею Мишку. Хай сидить, поки не збiльшиться. А потiм учителька взяла зовсiм порожню пляшку, таку пузату i смiшну, заткнула пробкою i теж поставила на вогник. — Вона ж лопне! — закричала Галочка, i всi обернулися до неï. — Це не з нашого класу! — сказав руденький хлопчик. — Ну, звичайно, не з нашого! — заторохтiла дiвчинка з кiсками. — З якого ти? — Я з першого... — нiяково мовила Галя. — А потрапила в третiй! — Так iди в свiй клас, — сказала вчителька. — Там же дiти вчаться, а ти пропустиш усе! Галя хотiла сказати, що ïй хочеться тут побути й подивитися, чи не лопне кумедна пляшка, але сперечатися вона не насмiлювалася i вибiгла швидко з класу. Вона вирiшила, щоб знову не наплутати, до дзвоника нi в який клас не заходити, а побiгти в залу i там почекати. А в залi було весело! Коло рояля стояло багато дiтей, бiльше, нiж сидять в одному класi, i всi спiвали: Ходить гарбуз по городу, Питається свого роду! Галочка знала цю пiсеньку i пiдбiгла до дiтей. Там таки справдi стояло три класи — 2-А, 2-Б i 2-В, тому й не звернули на Галю уваги, бо дiти з 2-А подумали, що вона з 2-Б, а з 2-Б — що вона або з А або з В. За роялем сидiв молодий i веселий дядя, вiн грав, спiвав рiз ними голосами — то басом, коли за гарбуза, то тоненько, як дiвчинка, коли за огiрочки, то шамкав, як дiд. — Ану, роти бiльше розкривайте, дiти! — командував вiн. — Маню, що ти там шепочеш? — I вiн показував, як Маня шепоче. — Ну, тепер потанцюємо! Дiти, живо в коло! Протанцюємо полотерiв. Знаєте, як вони пiдлоги натирають? — I вiн заспiвав: — Каблук, носок i два притопи! Каблук, носок i два притопи! Галя любила потанцювати! Вона швидко збагнула, в чiм справа, ноги жваво заходили, а сама почала приспiвувати: — Каблук, носок i два притопи! Каблук, носок i два притопи! — Ось ти, чорненька, добре робиш! — похвалив ïï Валентин Iванович, — так дiти звали вчителя. — Ходiмо на середину, вдвох покажемо. I знову дзвоник перешкодив! Хай би хоч цiлий день уроки тяглися! Пiсля уроку всi дiвчата повисли на Валентиновi Iвановичу, i Галя теж, i вiн вiд них i руками й ногами: — Та пустiть мене, а то ж усiх вас з собою заберу, а чорненьку в кишеню покладу! — I вiн схопив Галочку. Тут чорненька Галочка згадала, що ïй же треба не в кишеню, а в той клас, де Олена Пилипiвна, де Галочка бiленька, i, крiм усього, там у партi лежить ïï снiданок. I все б кiнчилося добре, коли б Галочка не була така цiкава. Вона вирвалась i побiгла шукати свiй клас, але по дорозi крiзь великi склянi дверi побачила надзвичайнi квiти. Недовго думаючи, вона вiдчинила дверi i тихо ойкнула. Це був зовсiм не клас, це було щось надзвичайне! На столах стояли величезнi квiти, — волошка така, як Галина голова, ромашка — ще бiльша. Галя торкнула ïх тихенько пальчиком i почула, що вони не живi, а з чого зробленi — не розбереш. — Ах, якi метелики, якi жуки! — прошепотiла Галя, склавши ручки i дивлячись на стiни, де за склом висiли рiзнi метелики. Впоперек усiєï кiмнати стояли великi шафи, i Галя побiгла мiж ними, бо далi було ще цiкавiше. Вона трошки злякалася — на неï дивилося око, справжнє око, тiльки велике; мабуть, з людини-велетня. Цiкаво, чи воно бачить, коли само, без людини? — подумала Галя i раптом прикипiла на мiсцi. В кутку, спиною до неï, стояв живий сiрий собака, а Галi раз собаки на дачi порвали плаття, i Галя чужих собак дуже боялася. Це вiн стереже тут усе, — майнуло в головi, — треба не ворушитися, а то порве! Його ж тут навмисне поставили — стерег-ти. Вона притулилася до стiни i присiла. Що ж менi робити? — подумала Галя. Собака не повертався. Минуло ще кiлька хвилин. Тут страшно, — подумала Галя i заплакала, але навiть схлипувати голосно боялася. Собака не повертався. Продзвонив дзвоник. Це я знову не потраплю у свiй клас! — Галочка заплакала голоснiше. Собака не повертався. Раптом вiдчинилися дверi, i в дивну кiмнату вбiгли двоє старших дiвчаток i хлопчик. — Несiмо швидко птахiв! — сказав хлопчик. — Я ж казав, що це на перервi треба зробити, а то вже дзвоник. Ви несiть папугу й колiбрi, а я атлас! — А це що за пташка? — раптом скрикнула дiвчинка з товстою косою, побачивши маленьку Галю, яка притаïлася в куточку коло шафи. — Чого ж ти плачеш? — Там собака... — схлипуючи, сказала Галя. — Я злякалася... — Та то ж чучело! — засмiялися дiти. — 3 якого ти класу?.. — З пер...шого... — Чого ж ти не в класi? — Я... не знаю... де... мiй клас... — Знаєш що? — сказав хлопчик дiвчинцi з косою. — Вiдведи ïï в перший клас. Дiвчинка взяла носову хустку, витерла Галi обличчя i повела за руку в клас. — Галочка! — скрикнула радiсно Галочка Хижнякова. — Татарська, де ти була? Я вже не знала, що й думати, — сказала схвильовано вчителька, — ми вже додому дзвонили! — Я пiймала вашу Галку в природничому кабiнетi, — сказала дiвчинка з косою. На третьому уроцi було малювання. Галя, вже заспокоïвшись, малювала квiти, такi ж великi i надзвичайнi, як у природничому кабiнетi, i була дуже незадоволена, коли дверi вiдчинилися i вона побачила схвильоване обличчя мами. Та Олена Пилипiвна ïï заспокоïла. Мама, звичайно, дома всiм розповiла, як Галочка мандрувала по школi. Всi смiялися. Тiльки дiдусь хороший, зовсiм не смiявся, а сказав Галочцi: — Зате тепер ти знаєш, скiльки цiкавого в школi! Увечерi Галочка все ж таки посадила Мишку на батарею i про себе подумала, що природником теж цiкаво бути, а найкраще, коли б можна бути i природником, i художником, i балериною разом.
IЗ ЗБIРКИ У ПЕРШОМУ КЛАСI ГАЛОЧКА